МАНДРІВКА СКОЛІВСЬКИМИ БЕСКИДАМИ В 3,5 МІСЯЦІ

Нарешті сталось, а сталось відразу кілька дуже приємних речей. Найперше – я став батьком, і це дуже відкриває море можливостей і мотивацій. І нарешті ми вирішили познайомити нашу доню з мальовничою красою наших гір.

Отож Оксана готова до реалізації наших задумів, тому почали. Почалось все з ночівель на скелях Довбуша. Намет, вогонь, комарі, до цього всього мала звикнути наша Юстя. Скажу відразу, дитина у нас дуже терпляча і, дякувати Богу, не вередує просто так. Отож бойове хрещення Юстя почала проходити ще в 2 тижні, в міні походах на Чортики. Пізніше ночівлі на Довбушах, і ось, нарешті перші "кроки" в горах.

28-29 2014 червня, ми надумали піти в гори. Вихідні обіцяли бути дощовими, тому все мінялось кожної години. Суботу довелось провести вдома, під вечір поїхали гуляти центром, де випивши пива, прийняли рішення поїхати на неділю в Сколе. 23 00 ми купляємо квитки на Мукачевку. І ось 07 10 29 червня, ми тусуємо в Сколе. В планах сходити на гору Лопата, і вернутись ввечері додому. Невеличкі рюкзаки в мене з Ксю, і слінг в Юсті, точніше Юстя в слінгу. Вирішили спробувати для Юсті слінг з кільцями (який Окса колись найшла на секонді.) Слінг одівається на одне плече, що троха незручно при наявності рюкзака, зате дитина в лежачому положенні, що напевно є найкращою для неї позою.

Відійшли троха від Сколе і в лісочку сіли годувати Юстю. Похід з дитиною варто планувати так, що через кожних дві-три години треба ставати на довготривалий привал. Поївши, Юстя залізла в свій слінг, і ми повалили вгору. Підйом на гору Лопата, досить стрімкий, йде по гарній стежині, в мальовничому лісі. Подекуди стежина виринає на карпатські луги, що тішать різнотрав'ям, чорницями і чудернацькими запахами. То сонце, то хмари, то досить сильний вітер то мілкий дощик супроводжували нас на гору. Через 2,5 години ми були на вершині. Навколо відкрились  чудові краєвиди на Сколівські бескиди. Гарнющий район, у нас під боком. Якось завжди хочеться поїхати подалі, повище, і не помічаєш, що під носом у тебе така краса. На горі Лопата з 6 по 16 липня 1944 року, відбувались бої Українських повстанців на чолі з Василем Андрусяком, з німецькими та угорськими окупантами. Упівці за 10 днів витіснили окупантів з чорного лісу! Величезний хрест, на вершині символізує цю подію.

Кілька фото, і біжимо вниз, там перед останнім підйомом є джерельце, де ми і надумали годувати Юстю, і самим поїсти. Добре шо Юстя почекала, тому ми успішно пообідали, переоділи, погодували, і навели марафет. Ше якигось півтори години і ми внизу, біля річки чекали електричку. Похід вдався, трохи дощик заважав, але ми досить успішно його уникали) так шо все було добре. Перед електрухою мала, троха капризувала, а потім поїла і заснула.

Натхненні першими вдачами, ми вже плануєм похід на наступні вихідні. Там аж три вихідних, день конституції. Вирішили продовжити мандри Львівською областю. Цього разу ми плануєм з Сколе перейти через гору Парашку, в с Корчин. Там заночувати біля водоспаду Гуркало і перейти невіданими стежками в с Ямельниця, там теж ночівля, півдня полазити по скалах і додому.

Отже знову ж таки ранок, електричка і ми в Сколе! Цього разу в нас Майслінг, дитина в вертикальному положенні, загрузка на два плеча, для того хто несе- легше, для дитини, непанятна. Маршрут на Парашку, нам знайомий з зимового походу, але вичитавши, що є ше один, вирішили піти ним. Наш маршрут починається трохи даліі від станції Сколе в бік Львова. Там перед заправкою є цвинтар воїнам УПА. От звідти ми і стартанули. Перейшли колишній гірськолижний спуск і пішли вгору по дорозі. Згодом дорога перетворилась в стежку а стежка, як це часто буває в горах, пропала. Радились, радились, розвідували, вирішили вертатись. Повернулись до гірськолижного спуску і пішли лівіше від нього, стежка теж губилась, але врешті ми вийшли на хорошу дорогу, що й вела на Парашку. Доганяючи групи туристів, зупиняючись на годування, і милуючись довколишніми краєвидами, ми вийшли на гору. О 15 30 ми насолоджувались теплою компанією, канапками для «героїв-батьків» ну і звісно ж нашим сходженням. Гора Парашка також не просто так названа, тут все овіяне легендами. Князь Святослав, син Володимира Великого, мав дати бій своєму брату Святополку. Князь Святослав, відіслав свою дружину – Параску, з частиною війська, переховуватись в горах, поки йшов бій. Коли Святополк переміг, його дружинники наздогнали Параску і відсікли їй голову. Тому і горі дали таку назву. Цікаво побувати в місцях, овіяних легендами, уявити тут тисячі воїнів древньої русі, замки, князів.

Спуск в с Корчин досить крутий, з малою дуже обережно йдеш, тому часу на спуск пішло не мало, довігіща комарів теж не додавали кайфу. І ось мала починає капризувати, на останніх силах, знаходимо потрібну стежку і спускаємось на дорогу. Нарешті поляна, намет. Недалечко від водопаду Гуркало в тихім праліску і поставили намет. Розпалили вогнище, Оксана годувала малу. Цей вечір мав бути особливим) Шашлик і вино, яке несли через цілий хребет, мало по особливому додати колориту. Але Юстя вирішила по-іншому. Після довгих вмовлянь, заколисувань, вона нарешті заснула) І ми гарно посиділи, позгадували минуле, і позасинали з казковим настроєм).

Наступний день, за планом півдня валялись, купались в Гуркалі, і таке інше. Дальше по плану пішли шукати стежки в Ямельницю. Полями, з травами по пояс, ходили ми харились, матюкались і нарешті знайшли ледь помітну стежину, і почвалали. Поки ми блукали, час вперто валив до вечора. А ми на хребті, ні води ні фіга. Ше й стежка то вся заросла травою, то троха  появляється. По карті ми мали зайти в ліс, і там вже якигось кілька кілометрів. Та в лісі взагалі нас чекав сюрприз. Стежка вся повністю зникла в зарослях ожини і всякої фігні. Подерті, злі, і спраглі вирішили звалювати до річки. Вийшли в село Крушельниця, і десь вже годинка 9 стали на ночівлю біля річки Стрий. Тут купа мєсних і не тільки купались в річці. Ми спокійно переночували, потім півдня валялись біля річки і пішли стопити машину в Верхнє Синєвидне. Далі маршрутка і ми дома.
Цікаво, напевно буде читати Юсті, де вона була в свої 3,5 місяці

Тож дитина це ще не привід сидіти вдома і кидати улюблену справу.А