ПЕРША ВЕЛОМАНДРІВКА ВТРЬОХ

  Вже давно було бажання поїхати кудись на велосипедах з малою, велокрісло вже є, невеличкі радіальні поїздки поблизу дому вже були, так шо все якби назрівало.

   По домашніх обставинах, нам треба було бути в Дрогобичі, тому і виникла ідея поїздити десь в околицях. 

  Отже, елеткруха до Верхнього Синевидного, там вигрузка і пакування по велосипедах. Як завжди все робилось поспіхом, тому багажник я успішно зняв з старої "України" (тої шо велік) троха доробив болгаркою і зварювальним апаратом, сумки теж були куплені за кращих часів, на секонді тому про їх розмір я дізнався тільки коли почав пакувати). З рештою все було запаковене, Юстя заняла своє почесне місце і ми поїхали в Ямельницю, місце нашої першої ночівлі. Дуже незвично, коли вєлік нагружений так, задом носить, троха страшно було їхати по трасі. Але з часом звикаєш і все пішло.

Десь за годинки дві ми були на місці ночівлі. Юстя показала себе як справжня туристка, тішилась красотами, довкола, з чудовими вигуками "УУУУУ" або "адя дя ммм"

 Правда все ще було попереду. Коли до місця ночівлі залишалось якигось метрів 500, Юстя захотіла спати, і тут ми зрозуміли, що велокрісло для такого дійства аж ніяк не підходить. Тих 500м то фігня, понесли на руках, але впереді ше ого го скільки таких моментів, тре було шось думати.
  В Ямельниці, як завжди красота, навколо все зелено і буйно, сонце, річка, ех... Дивно, правда, що небуло нікого. Тож ми розвели вогонь, спекли шашлик. Юстя просто була невгамовна, їй срочно треба було дізнатись 

 чому та травичка виросла так, а той жучок повзає тільки там, ну і ше багато, багато цікавого довкола. Потім вона довго вчилась їсти ложкою, сама, цим самим розносячи кашу по всій поляні.

Зранку, поснідавши, ми вирушили в с Ямельниця. Дивно я був тут сотню раз, і ніразу не був в самому селі. А воно просто неймовірне. Зараз дуже важко знайти настільки автентичне місце. Тут нема жодної цегляної хати. Невеличке село, яке впирається в гірський хребет, в найвищій точці розташована церква. Тут ви не побачити купи машин біля неї, бо їх в селі не багато, причому найкрутіша - жигулі. Ми попали сюди в неділю, плюс це Зелені Свята, Тож всі як один у вишиванках. Вишиванки всі напевно ручної роботи, бо виглядають дуже цікаво, і кожна по іншому. Навколо самого села з гущі хвойних лісів, визирають велитні-скелі, наче пастухи безмежних лісів. Скелі просто містичних форм. Чудова погода тільки додавала кайфу від побаченого. Всім раджу там побувати. Єдиний мінус - треба дертись на хребет, а з таким груженим вєліком, то хіба пхати). місцями трошки підїжджали, місцями пхали, так ми вирулили на хребет, тут розташована величезна вишка Київстару, вроді Ю.Броніч причетний до її встановлення.

Юстя місцями, заколисувалась їздою, і дрімала, тому ми срочно сконструювали з спалькика і фліса їй умовну подушку. Це обов'язково треба передбачити, і пошити якусь подушку, або шо, щоб дитина могла кудись поставити голову, так як велокрісло має вертикальну спинку. Далі нас чекав спуск до Фортеці в Уричі. Але почався дощ. болотяний спуск перетворився в кашу, яка швиденько перетворила наші велосипеди і ноги в товщу глини. спускатись було дуже важко. Великим плюсом було те, що Окса додумалась взяти дощовик від візка, він врятував Юстю і вона почувалась просто шикарно!

  Урич, це теж дуже цікаве місце. тут теж є величезні скали, дуже схожі на Довбуші, правда тут вони обнесені парканом і за відвідини беруть гроші, правда якшо спускатись з гір, як ми, то оминаєш вхідну браму. Колись тут була фортеця, є збережені всі дані по тому як вона виглядала. Шкода що не відновили, але зате поробили доріжки, по якимх можна піднятись і подивитись на фото як все було. Внушаюче місце, Фортеця так і не була взята за своє існування. Тут проходили шляхи торгівлі солі, тому фортеця виконувала місце ще й митниці.
  То ж пересидівси дощ, перекусивши і підсушившись, ми поїхали в Східницю.

Після Шалного спуску по болоті, в мене повністю полетіли гальма, тому до Східниці я гальмував просто ногою. Так як час був пізній, а доїхати треба було за Східницю, часу ремонтуватись дуже не було.
  Східниця теж класне місце, тут правда все вже по курортному, величезні готелі, ідеальний асфальт, ну і тротуари з бруківки). Коло бюветів з легендарною водою черги, заробляли, ну все по галицькому))). трохи попили водички і погнали далі. Місце під ночівлю в СХідниці шукати важко, бо все обгороджено і забудовано, тому найшли місцинку аж під Бориславом, недалечко від нафтової вишки.

Ночівля хоч і на скоро руку, але було досить гарно, в лісочку, навечерялись і полягали). Зранку вже невеличкий шмат дороги, до Дрогобича, кілометрів 15 по трасі і ми на місці, по дорозі ще подарували чуваку запасну камеру, бо пробив в дорозі. Погостювали у Окси тата, і вечерком на електрусі додому. Гарна вийшла подорож, багато чого треба доробити, але в принципі готові до таких подорожей.
  Дякуєм Юсті що то все терпіла, тим більше в день дитини))) ну і ясно шо величезне дякую моїй половинці що підтримує а в більшості випадків і сама планує такі всякі штуки!!!