THE BEGINNING

Був звичайний погожий день. Нічого не пророкувало бурі. Правда сонце якось по особливому тепло гріло, і взагалі, і повітрі витало щастя…чи шо… чи може любов…

Перший неприємний момент стався зранку, мама попросила винести виварку борщу на балкон. Хтось набіг на мене і цілий баняк борщу на мені… а я в ТІЙ самій сорочці… і попрати не встигну… Звісно ж без напрягу не обійшлось. Потім понаходило людей в хату… Всі вітають, якось по особливому жмуть руку. А в голові одне: нічого не забути!

Подзвонив друзям, спитав чи зможуть підвезти на авто, сказали шо скоро будуть. Далі в хаті проходив справжній хуєр-буєр! Всі пили, і їли, а я шукав свою краватку, і думав: а може вона мені нафіг треба? І попри це все, в повітрі витало щастя, і важко було його не відчути. Попри всі трафунки, душа раділа, і все тіло підтримувало її якоюсь дикою енергійністю. Сорочку найшов іншу). Не згадаю чи знайшов краватку. Приїхали ще родичі. Мама бігає вся в кіпіші, і пробує навести лад в тому всьому бардаку. Я дуже дивуюсь, щось конче має статись, що ж буде далі. Так під хатою засигналило авто, певно по мене. Бігом! Вроді все готово. Спускаюсь вниз сідаю.

-          «Ну шо готовий?» питає водій

-          «фіг його знає, помічаєш шось сьогодні в повітрі дивне!» відповідаю я

-          «ги ги може ти собі курнув?»

-          «та ні тільки борщ перекинув на себе»

-          Зайшовся від сміху-«не парся, тобі можна»

З тим і рушили. Мене підвезли під дім. Я вийшов, поправив костюм і підійшов до під’їзду. Навколо все було обмотане кусками гілок. Я ще здивувався, де вони у Львові, хвої набрали!  Навколо товпився народ, купа зівак прийшло подивитись … на щось… і таке враження, що я був явно в головних героях цього дійства. А в повітрі і далі витало щастя і любов. І відчуття що цей день особливий, не покидало мене. До мене підійшов Славко.

-          Ну шо пішли?

-          Та пішли!

І ми пішли, пішли під ту браму з хвої! А там стіл, горілка, ковбаса і якісь чуваки! Ну тобто не якісь, я їх знаю але вони там, а ми тут!

-          Ну шо чо прийшли? - Питають вони

-          ЕЕЕЕ – кажу я

-          Давай молоду – каже Славко

-          Бігом – кажу я

-          Ха ха а шо даш за молоду?

-          Еее  - кажу я

-          На пляшку – каже Славко

-          ТА на пляшку – кажу я

-          За пляшку от тобі молода

Вивели якогось страшного трансвестита з лялькою в руках.

-          То не молода- кажу  я

-          Давай іншу

Так ми сперечались, поки не зявилась Оксана! Вона була чудова, красуня, і любов, що витала в повітрі навік оселилась в моєму серці, а щастя стало ще більше) і я полюбив її ше більше ніж до того. Такої дівки не було певно в усьому світі.

                Так шо було далі! Ага ну стіл забрали і ми пішли в хату. Тут нас благословили на довге і радісне життя батьки. В голові все троха мутне, якби усвідомлення приходило по троху. Я вже почав розуміти чому все цього дня сходиться на мені. На мені і на Оксані.

                Потім була розписка з стандартами до німагу, помпезною промовою тьотки, пляшкою шампанського, «гірко» і вигуками гостей. Потім була церква, священик провів тайну одруження, і в цей момент коли він ставить свої руки на наші, дійсно відчуваєш що по тілу проходить ток. Разом приходить усвідомлення того що це все дуже серйозно, і шо тут проходить основне дійство, а не все решту шо було до того і буде після. Саме тут і тепер я відчув і усвідомив що я дійсно готовий до цього кроку, і що я беру на себе величезну відповідальність, причому кажу «Так» я кажу це не тільки перед присутніми людьми але й перед Богом. Дуже емоційний момент.

                Потім все якось раптом відступило і залишилась любов і щастя. Ми разом, навколо всі з того тішуться, і всі напряги  відходять навіть не затримавшись в серці. Дальше ми пішли форкатись. Лєна Красовська робила все дуже професійно, ми взагалі не напрягались ні позуванням ні там якимись заморочками. Ми просто ходили по центру, сиділи в кав’ярнях, бухали шампанське, яке десь взяв Славко. Насолоджувались одне одним, а все це виявляється вдало знимкувала Лєна!

                Потім наші дружки побачили Вірастюка. Кинулись до нього пофоткатись, а він сказав: «Я вам шо статутя, чи мавпочка»! чи шось таке, і пішов собі. Далі була забава.

                Забава була гучна і до раня, з битими стаканами, викраданням молодої, і всякими штуками.

Міліонами «Гірко», бажань добра і щастя і всяких таких штук. Музиканти дуже добре виконували свою роботу, і все це підсилювалось загальною енергетикою радості. Всі дуріли, раділи, вопшєм кожен робив шо хотів. А потім стандартні збори залишиних недоїдків і недопитків з столів, солодкий присмак минулого бенкету на язику.

Машина, ніч, гальмуєм біля нашої (тоді ше недобудованої) хати, навколо болото, все перерито. Я беру Оксану на руки і валю в шлюбних мештах через то все болото до хати.

Ніч. Рахування бабла. І ранок, Перший ранок в новій ролі. Ролі чоловіка і дружини. І вся та любові і та радість яку в повітрі бачили ми минулого дня, оселилась  в наших серцях. І ми ділимось нею один з одним до тепер, і воно все від того ділення тільки множиться, отака от дивна арифметика кохання. І правда, правда що спільне життя це величезне випробування, і дійсно є дуже багато проблем і негараздів, ви уявіть як двом, зовсім різним людям вживатись в одному домі, вирішувати одні проблеми. Звичайно що все це вимагає неабиякого терпіння, поступливості нервів і всякого такого. І єдине, єдине що може врівноважити той весь напряг, - це любов! Любов вирівнює все і згладжує. Це слово важко описати, чи дати йому визначення, це дійсно і пристрасть, і захоплення, і взаємоповага, і пошана, і бажання завжди бути поруч, альтруїзм, і все це в купі, і все по різно, все це Любов. Вона платонічна, вона і пристрасна до запаморочення мізків, це все вона.

Мені не йдуть до тепер з голови слова священика: якщо ви образились одне на одного, або маєте якесь зло, помоліться Богові і попросіть здоров’я і добра для своєї половинки, і все пройде. І дійсно я так роблю, і всім раджу. Це дуже помічне.

Дякую всім нашим гостям за організацію і участь в нашому святі. Особливо Дівчатам за прикрашення залу, всім друзям за зняте відео і подаровані нам приємні моменти, Ми всіх Вас дуже любимо! І Памятаємо. Шкода що життя троха по своєму розставляє пріоритети, і ми вже не так часто збираємось і бачимось. Але ви всі в нашому серці і всіх вас ми дуже любимо.